Э

Літера Э
Кирилиця
А	Б	В	Г	Ґ	Д	Ѓ
Ђ	Е	Ѐ	Є	Ё	Ж	З
З́	Ѕ	И	Ѝ	І	Ї	Й
Ј	К	Л	Љ	М	Н	Њ
О	П	Р	С	С́	Т	Ћ
Ќ	У	Ў	Ф	Х	Ц	Ч
Џ	Ш	Щ	Ъ	Ы	Ь	Э
Ю	Я
Неслов'янські літери
А̄	А́	А̀	Ӑ	А̂	А̊	Ӓ
Ӓ̄	А̃	А̨	Ә	Ә́	Ә̃	Ӛ
Ӕ	В̌	Ғ	Г̧	Г̑	Г̄	Ӻ
Ӷ	Ԁ	Ԃ	Ꚃ	Ꚁ	Ꚉ	Ԫ
Ԭ	Ӗ	Е̄	Е̃	Ё̄	Є̈	Ӂ
Җ	Ꚅ	Ӝ	Ԅ	Ҙ	Ӟ	Ԑ
Ԑ̈	Ӡ	Ԇ	Ӣ	И̃	Ҋ	Ӥ
Қ	Ӄ	Ҡ	Ҟ	Ҝ	Ԟ	Ԛ
Ӆ	Ԯ	Ԓ	Ԡ	Ԉ	Ԕ	Ӎ
Ӊ	Ң	Ԩ	Ӈ	Ҥ	Ԣ	Ԋ
О̆	О̃	О̄	Ӧ	Ө	Ө̄	Ӫ
Ҩ	Ԥ	Ҧ	Р̌	Ҏ	Ԗ	Ҫ
Ԍ	Ꚑ	Ҭ	Ꚋ	Ꚍ	Ԏ	У̃
Ӯ	Ӱ	Ӱ́	Ӳ	Ү	Ү́	Ұ
Х̑	Ҳ	Ӽ	Ӿ	Һ	Һ̈	Ԧ
Ꚕ	Ҵ	Ꚏ	Ҷ	Ӵ	Ӌ	Ҹ
Ꚓ	Ꚗ	Ꚇ	Ҽ	Ҿ	Ы̆	Ы̄
Ӹ	Ҍ	Э̆	Э̄	Э̇	Ӭ	Ӭ́
Ӭ̄	Ю̆	Ю̈	Ю̈́	Ю̄	Я̆	Я̄
Я̈	Ԙ	Ԝ	Ӏ
Застарілі літери
Ꙁ	Ꙇ	Ҁ	Ѻ	Ѹ	Ѡ	Ѽ
Ѿ	Ѣ	Ꙑ	Ꙗ	Ѥ	Юси	Ѧ
Ѫ	Ѩ	Ѭ	Ѯ	Ѱ	Ѳ	Ѵ
Ѷ	Ꙟ	Ꙡ	Ꙣ	Ꙥ	Ꙧ	Ꙩ
Ꙫ	Ꙭ	ꙮ	Ꚙ	Ꚛ	Ꚏ̆	Ꙏ
Ꙉ
Літери кирилиці

Э, э (E) — кирилична літера, 30-та літера білоруської кириличної та 31-ша літера російської абетки; в інших сучасних слов'янських мовах не вживається. Її вважають запозиченою глаголичною формою «єсть» (Є), котра має вигляд і позначала нейотований звук.

Історія

В російській кирилиці знак Э вживають щонайменше з кінця XVI століття. Наприклад, вона багаторазово трапляється в рукописній Познанській збірці, списаній (за винятком пізніших останніх сторінок) в кінці XVI століття(в таких словах як «цэсар», «рыцэр» і т. д.). Трапляється вона також у московському 1648 року виданні граматики Смотрицького: этѷмоло́гїа . Офіційно в російську абетку Э було включено 1708 року при створенні гражданського шрифту.

В сербському варіанті гражданського алфавіту знаки Э та Є були альтернативами одне одному і позначали один звук — йотований [Е]. Спершу частіше вживали Э, згодом навпаки. Втім обидві літери було відкинуто реформою Вука Караджича.

Таблиця кодів

Кодування	Реєстр	Десятковий код	16-ковий код	Вісімковий код	Двійковий код
Юнікод	Велика	1069	042D	002055	00000100 00101101
	Мала	1101	044D	002115	00000100 01001101
ISO 8859-5	Велика	205	CD	315	11001101
	Мала	237	ED	355	11101101
KOI-8	Велика	252	FC	374	11111100
	Мала	220	DC	334	11011100
Windows-1251	Велика	221	DD	335	11011101
	Мала	253	FD	375	11111101

В HTML велику літеру Э можна записати як Э або Э, а малу э — як э або э.